Термінологічний словник вчителя

Термінологічний словник вчителя

Абнотивність – комплексна здатність вчителя до адекватного сприйняття, осмислення і розуміння креативного учня, здатність помітити креативного учня і надати необхідну психолого-педагогічну підтримку в процесі актуалізації та реалізації його творчого потенціалу.

Абстрактне мислення — один з ви­дів людського мислення, який по­лягає в утворенні абстрактних по­нять і оперуванні ними. Абстрактні поняття («число», «сила», «мате­рія») виникають у процесі мислен­ня як узагальнення даних чуттєво­го пізнання конкретних предметів і явищ об'єктивної дійсності. А. м. особливо тісно пов'язане з мовою.

Автоматизм (від грецького — самодіючий) в психології — дія, яка ви­конується майже без контролю сві­домості.

Авторитарний стиль педагогічної ді­яльності — характеризується фор­мально-функціональним підхо­дом до учня; організовуючи діяль­ність, учитель спирається на власне уявлення про «середнього» учня і власні абстрактні вимоги до ньо­го; у своїх діях і оцінках учитель, як правило, суб'єктивний і стере­отипний.

Адаптація  у навчанні — спро­щення тексту для тих, хто починає вивчати якийсь навчальний предмет.

Активація - нейрофізіологічний і пси­хічний процеси підсилення актив­ності організму. А. є змінною вели­чиною та залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів, що виступають у процесі взаємодії організму з навколишнім середовищем.

Активна модель навчання — такий тип навчання, що передбачає засто­сування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостій­ність учнів. Учень виступає «суб'єк­том» навчання, виконує творчі зав­дання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робо­та, проблемні творчі завдання (час­то домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

Активізація процесу навчання — удо­сконалення методів і організацій­них форм навчально-пізнавальної роботи учнів, яке забезпечує актив­ну й самостійну теоретичну і прак­тичну діяльність школярів у всіх ланках навчального процесу.

Актуалізація — перехід певного інстинкту, схильності, здатності з можливого (потенціаль­ного) у справжній (потенціальний) стан. А. в навчанні — один із дидак­тичних принципів зв'язку шкільної науки з життям. Може виступати як порівняння: знань, здобутих з книг та інших джерел інформації, з акту­альними проблемами життя.

Алгоритм, алгорифм — сис­тема правил для розв'язування пев­ного класу задач.

Аналіз і синтез у навчанні — застосу­вання у навчальному процесі логіч­них прийомів, згідно з якими пред­мети і явища під час їх вивчення розглядаються за окремими озна­ками (аналіз) і, навпаки, в єдності їх частин (синтез). А. і С. пронизу­ють собою весь навчальний процес, оскільки мислення учнів є аналіти-ко-синтетичною діяльністю голов­ного мозку.

Генералізація — в педагогіці — процес узагальнення, який полягає у встановленні істотних, спільних властивостей явищ і предметів, що вивчаються, з одночасним нехту­ванням неістотних. Процес Г. здій­снюється завдяки взаємодії мис­лення та мови.

Гуманізація освіти — централь­на складова нового педагогічно­го мислення, яка передбачає пере­гляд, переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу у світлі їх­ньої людинотворчої функції. Г. о. означає повагу школи й педагогів до особистості дитини, довіру до неї, прийняття її особистісних ці­лей, запитів і інтересів; створен­ня максимально сприятливих умов для розкриття й розвитку здібно­стей і обдарувань дитини, для її повноцінного життя на кожному з вікових етапів, для її самовизна­чення. Г. о. основним смислом пе­дагогічного процесу вважає розви­ток учня.

Гуманізм — система ідей і поглядів на людину як на найви­щу цінність.

Духовність — індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: іде­альної потреби пізнання й соціаль­ної потреби жити, діяти «для ін­ших». За категорією Д. співвідно­ситься як потреба пізнання світу, себе, смислу і призначення свого життя.

Евалюація - процес дослідження якості роботи школи з метою корекції її дій, а також вивчення структурних і програмних рішень, що приймаються в системі освіти

Евристична бесіда — запитально-відповідна форма навчання, за якої учитель не повідомляє учням гото­вих знань, а вміло поставленими за­питаннями, іноді навідними, які не містять прямої відповіді, змушує їх самих на основі своїх знань, уяв­лень, спостережень, життєвого до­свіду приходити до нових понять, висновків і правил. Е.б. виникла як реакція на зазубрювання в школах навчального матеріалу і спрямову­валася на розвиток розумової діяль­ності учнів.

Екстернальність — інтернальність — схильність індивіда до визначеної форми локуса контролю. Якщо від­повідальність за події, що відбува­ються в її житті, людина бере на себе, пояснюючи їх своєю поведін­кою, характером, спроможностя­ми, то це — інтернальний контроль. Якщо домінує схильність припи­сувати причини того, що відбува­ється, зовнішнім чинникам (навко­лишньому середовищу, долі або ви­падку), то це —  екстернальний контроль

Етнопедагогіка (від грецького — племя, народ і педагогіка) — наука про народну педагогіку. Е. дослі­джує досвід народу. З'ясовує мож­ливості і ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей на­роду в сучасній науково-педагогіч­ній діяльності, досліджує способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогіч­ною наукою, аналізує педагогічне значення тих чи інших явищ на­родного життя і з'ясовує їх відпо­відність чи невідповідність сучас­ним завданням виховання.

Інтерактивна модель навчання — слово «інтерактив» прийшло до нас з англійської від слова дія­ти. Таким чином, інтерактивний — здатний до дії, діалогу. Інтерактив­не навчання — це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень від­чуває свою успішність, інтелекту­альну спроможність.

Когнітивний розвиток (англ. Cognitive development, нім. Kognitive Entwicklung) — розвиток всіх видів розумових процесів, таких як сприйняття, пам'ять, формування понять, рішення завдань, уява та логіка. Теорія когнітивного розвитку була розроблена швейцарським філософом та психологом Жаном Піаже.

Компетентнісний підхід — спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є ієрархічно підпорядковані ключова, загальнопредметна і предметна (галузева) компетентності;

Ключова компетентність — спеціально структурований комплекс характеристик (якостей) особистості, що дає можливість їй ефективно діяти у різних сферах життєдіяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів.

Концепція педагогічна— сис­тема поглядів на те чи інше пе­дагогічне явище, процес, способ розуміння, тлумачення якихось пе­дагогічних явищ, подій; провідна ідея педагогічної теорії.

Корекція— в спе­ціальній педагогіці — виправлен­ня часткове чи повне тих чи інших порушень розвитку, знань, вмінь, навичок.

Мотивація — система мотивів або стимулів, яка спонукає людину до конкретних форм діяльності або поведінки.

Навіювання, сугестія — в широкому розумінні — будь-який психічний вплив однієї людини на іншу (про­хання, порада, наказ та ін.) внаслі­док якого в людини, що зазнає Н., всупереч (а іноді й проти) її волі і свідомості виникають певні уяв­лення, судження, вчинки. Об'єк­том Н. може бути як окрема люди­на, так і група людей.

Особистість, особа — у широко­му розумінні — конкретна, цілісна людська індивідуальність у єдності її соціальних і природних якостей; у вужчому, філософському розумін­ні — індивід як суб'єкт соціальної діяльності, властивості якого де­терміновані конкретно-історични­ми умовами життя суспільства.

Парадигма (від грецької — приклад, взірець) — теорія (або модель поста­новки проблем), прийнята за зра­зок вирішення дослідницьких зав­дань певним науковим співтовари­ством. Принцип загальноприйнятої П.— методологічна основа єднос­ті певного наукового співтовари­ства (школи, напряму), що значно полегшує їхню педагогічну кому­нікацію.

Пасивна модель навчання — де учень виступає у ролі «об'єкта» навчання, повинен засвоїти та відтворити ма­теріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо — дже­релом правильних знань. До відпо­відних методів навчання належать методи, за яких учні лише слуха­ють і дивляться — лекція, монолог, читання, демонстрація і відтворювальне опитування учнів. Учні, як правило, не спілкуються між со­бою і не виконують якихось твор­чих завдань.

Педагогічна технологія — це сукуп­ність засобів і методів відтворення теоретично обгрунтованих проце­сів навчання і виховання, що дозво­ляють успішно реалізувати постав­лені освітні цілі. П. т. передбачає відповідне наукове проектування, при якому ці цілі ставляться досить однозначно і зберігається можли­вість об'єктивних поетапних вимі­рювань та підсумкової оцінки до­сягнутих результатів. З дидактичної точки зору проектування П. т.— це розробка прикладних методик, що описують реалізацію педсистеми за її окремими елементами. Вибір П. т. визначається особливостями дидактичного завдання.

Модуль — це: коефіцієнт, вели­чина; система логарифмів, уніфіко­ваний вузол; умовна одиниця; са­мостійна частина (в міжнауковому значенні), функціональний цикл навчально-виховного освітнього процесу, що забезпечує культурний розвиток особистості (в освіті).

Дидактичний модуль — виважений концептуальний опис розвиваль-ної взаємодії вчителя і учнів під час проходження певного навчального курсу, що моделює вирішення окре­мої групи розвивально-академіч­них цілей і завдань та проектуєть­ся як чітко обгрунтоване і відносно локалізоване психосоціальне зрос­тання особистості протягом пів­річчя чи навчального року (напри­клад — Дидактичний модуль на­вчального курсу фізичної географії материків і океанів 6-го класу).

Навчальний модуль — відносно са­мостійна, цілісна частина реаль­ного навчально-виховно-освітнього процесу, який, завдяки єдиному технологічному циклу та іннова­ційним програмно-методичним за­собам, поєднує змістовний і фор­мальний, процесуальний і результа­тивний, цільовий і технологічний, організаційний і розвивальний мо­дулі, що в сукупності оптимізують психосоціальний розвиток вчителя і учня в кожний момент міжсуб'єктної взаємодії.

Змістовний модуль -— науково-адап­тована, відкрита і взаємозалежна система знань (теорії, закони, по­няття) і цінностей (ставлення, оцін­ки, наслідки, рефлексії тощо), як довершений фрагмент соціально-куль­турного досвіду, що зафіксований у науковому проекті, навчальному сценарії і міні-підручнику, та набу­ває процесуально - функціональ­ного втілення у міні-модулі, тобто кількох формальних модулях.

Тестовий модуль — це сукупність короткочасних навчальних або пси­хологічних завдань для виявлення темпів зростання розумового, соці­ального і творчого потенціалу осо­бистості як культурної індивідуаль­ності. Причому в модульно-розвивальній системі головним чином використовуються прогресивні мо­делі об'єктивного оцінювання ді­яльності вчителя та учнів — нор­мативно-статистична, рейтингова, критеріальна, що групуються пере­важно на результатах дидактичного

Графічний модуль — комплексне, структуроване відображення зміс­тового модуля у різних системах ко­дування інформації за допомогою графічних засобів (таблиці, схеми, графіки, малюнки та ін.). Він має значення у створенні розвивальних міні-підручників.

Педагогічна майстерність — це ха­рактеристика високого рівня пе­дагогічної діяльності. Критерія­ми П. м. педагога виступають такі ознаки його діяльності: гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результа­тивність, демократичність, твор­чість (оригінальність). П. м. групу­ється на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Необхідни­ми умовами П. м. є гуманістична позиція педагога й професійно зна­чимі особистісні риси і якості.   .

Проблемне навчання — один із типів розвиваючого навчання, істотною відмінністю якого є зближення пси­хології мислення людини з психо­логією навчання. П. н. найповніше відповідає завданням розвитку твор­чого мислення учнів. Суть П. н. по­лягає в пошуковій діяльності учнів, яка починається з постановки пи­тань, розв'язання проблем і проб­лемних завдань, закладених у на­вчальних програмах і підручниках, у проблемному викладі й поясненні знань учителем, у різноманітній са­мостійній роботі учнів.

Психотехніка — прийом, спрямова­ний на активізацію або гальмуван­ня проявів різноманітних психіч­них реакцій, а також властивостей і якостей особистості.

Рейтинг (— термін, який визначає суб'єктивну оцін­ку якогось явища за заданою шка­лою. В педагогічних науках Р. слу­жить основою для побудови різ­номанітних шкал оцінок, зокрема при оцінці різних сторін навчаль­ної і педагогічної діяльності, попу­лярності чи престижності професії серед молоді тощо, одержувані при цьому дані звичайно мають харак­тер порядкових шкал.

Рефлексія — розумова діяльність, що виявляється у чітких думках, у вигляді констатації того, що відбувається з іншими людьми і з са­мою людиною.

Самоактуалізація — прагнення лю­дини до найбільш повного вияв­лення, розвитку і реалізації своїх особистісних можливостей.

Самоконтроль — усвідомлювана ре­гуляція людиною своєї поведінки та діяльності для забезпечення від­повідності їхніх результатів постав­леним цілям, вимогам, правилам, нормам тощо. Мета С. полягає в запобіганні помилкових дій чи опера­цій та виправленні їх. Важливу роль в процесі С. відіграє її самооцінка. С. є важливішим засобом розумо­вого та морального самовдоскона­лення особистості.

Самооцінка — судження людини про міру наявності в неї тих чи ін­ших якостей, властивостей у спів­відношенні їх з певним еталоном, зразком. С— вияв оцінного став­лення людини до себе. С. є резуль­татом передусім розумових опера­цій — аналізу, порівняння, синтезу.

Соціометрія — предметом якої є міжособові відносини в малих соціальних групах. За до­помогою спеціальної методики (соціометричний тест та ін.) С. екс­периментально досліджує взаємні суб'єктивні ставлення членів гру­пи один до одного, структуру і ди­наміку цих взаємин, становище ін­дивідів в групі, питання лідерства тощо.

Сугестологія — галузь науки, що вивчає психологічні яви­ща навіювання та самонавіювання. В 60-х роках XX століття С. Обґрун­тував болгарський учений Г. Лозанов, директор першого у світі на­уково-дослідного інституту сугестології (засновано в 1966).

Узагальнення — логічний процес пе­реходу від одиничного до загально­го чи від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відоб­раження загальних ознак і якостей явищ дійсності. Види У. відповіда­ють видам мислення. У. застосо­вуються при утворенні понять, су­джень, теорій.